Скачать fb2
Санчата

Санчата


Ярослав Стельмах
Санчата

    Спускалися ми з Митьком на санчатах. Уже всі розійшлись, а ми собі катаємось. Нарешті вирішили йти додому. Дивимось - дядечко з паличкою до нас прямує.
    Мені, - каже, - хлопчики, незручно дуже, але взув я старі черевики, а вони ковзкі. Боюсь, не піднімуся нагору, впаду. Мені дуже незручно, - повторює, - але чи не змогли б ви мене на гору оцю підвезти?
    Йому, мабуть, теж додому потрібно було, як і нам.
    Ми трохи розгубились - нас дорослі катали на санчатах, це правда, а от ми їх ніколи. Я і кажу:
    - Звичайно, можемо! Сідайте, будь ласка.
    От веземо дядечка, а він іще ззаду паличкою своєю підштовхує. Тільки виїхали - тіточка якась біжить.
    - Що, - кричить, - зламав?
    А ми їй:
    - Та ні! Він хоч і важкий, але санчата теж міцні, будь-кого витримають. Так що ви не хвилюйтеся, не зламав.
    Дядечко засміявсь і до тіточки:
    - Нічого я не зламав. Просто слизько дуже, от я і попросив хлоп’ят підвезти.
    Тут і ми зрозуміли, що вона зовсім не про санчата питала.
    Тіточка взяла його під руку, і вони пішли. «Спасибі» сказали.
    А ми думаємо: «Раз на гору вже зайшли, то ще раз спустимось».
    Спустилися. Стоїмо, чекаємо - може, ще когось підвезти потрібно. Довго чекали - ніхто не просить. Бачимо - бабуся йде. Ми до неї.
    - Чи не треба вас на гору підвезти?
    А вона ступнула назад і каже:
    - Ви вже краще самі катайтесь, а то ще завезете на гору, а там відпустите.
    Чи то вона так пожартувала - незрозуміло.
    Ми тоді ще раз з’їхали. Вже стемніло, а нікого так і нема.
    Ми й пішли собі додому.
    «Нічого. - думаємо, - завтра теж прийдемо кататися. От тоді, може, кого-небудь і підвеземо!»

Ярослав Стельмах
Санько-брехун

    Санько не був цілий тиждень у школі. А потім приходить. Ми його питаємо: - Чого ти в школу цілий тиждень не ходив?
    - А мені гланди вирізали.
    - А як це? 
    - А от так - були в мене гланди, а зараз нема! - і рота відкрив. - Бачите?
    Ми всі подивилися, але нічого не побачили. Нічого ми не бачимо!
    - Звичайно, не бачите, бо їх уже нема. Ось тут, - і пальцем у роті щось показує.
    - Так ти ж палець вийми, не видно нічого!
    - Хоч і вийму, так усе одно не побачите, бо їх уже вирізали.
    Я тоді теж палець у рот засунув і кажу:
    - І в мене нема. Не треба нічого і вирізати.
    А він:
    - Гланди у всіх є!
    Я тоді Митьку в рот подививсь і Наталці, але й у них нічого не побачив.
    - Нема, - кажу, - ні в кого гланд. Що ти нам голови морочиш!
    - Нема, - Санько говорить, - значить, ви всі ненормальні. А в усіх нормальних людей гланди є!
    Так ми йому і не повірили.
    Але чого ж він цілий тиждень у школу не ходив? Незрозуміло!
Top.Mail.Ru